Згідно з Указом Президента України № 1245/2000 від 17 листопада 2000 року, з метою   всенародного   вшанування  пам'яті  синів  і  дочок українського народу,  полеглих   під   час   Другої світової війни, 22 червня щорічно відзначається як  День  скорботи  і  вшанування  пам'яті  жертв  війни  в Україні.

Цього дня 1941 року попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та військово-економічну співпрацю із СРСР нацистська Німеччина та її союзники атакували радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років як складова частина Другої світової війни. Її бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.

На світанку 22 червня 1941 року війська нацистської Німеччини та її союзників перетнули кордон СРСР. Червона армія набагато перевищувала Вермахт за кількістю особливого складу та техніки, але її керованість була значно нижчою. У ході прикордонних боїв у районі Дубна, Луцька та Бродів радянські механізовані корпуси були розбиті. Червона армія почала відступ до Дніпра.

 

Подальші бойові дії на території України у 1941 році перетворилися для радянських військ на катастрофу. У серпні - жовтні 1941 року Червона армія в Україні була фактично знищена. Кількість загиблих радянських бійців досі точно невідома. У величезні оточення ("котли") неподалік Умані, Києва, Мелітополя потрапили близько 1 млн. червоноармійців. Після боїв на Кримському півострові радянські війська відійшли до Севастополя. У серпні 1941 року Гітлер відхилив пропозицію командування сконцентрувати сили у напрямку Москви. Його директива передбачала розворот і наступ німецьких військ на південь. Київ опинився у "лещатах". Незабаром німці зімкнули кільце оточення. 19 вересня 1941 року Червона армія залишила столицю України. Оборона Києва тривала 72 дні - довше, ніж опір цілої Польщі у вересні 1939 року. Наприкінці вересня оточені радянські війська були розгромлені. За німецькими даними 665 тис. військових Червоної армії потрапили у полон. На початку 1942 року радянське командування повело на українській території декілька наступальних операцій, які не виправдали сподівань. У травні - липні 1942 року німці поновили наступ. Вермахт розбив радянські війська під Керчю, Харковом та Севастополем.  Тільки полоненими Червона армія втратила близько 500 тис. військових. Вся Україна була окупована 22 липня 1942 року.

 

нацисти разом із союзниками розчленували українські землі на декілька адміністративно-територіальних утворень:

 

-Трансністрія, що стала частиною Румунії (центр - Одеса, губернатор - Георге Алексіяну).

 

-Дистрикт «Галичина» в складі польського Генерал-губернаторства (центр - Львів, губернатор - Отто Вехтер).

 

-Райхскомісаріат "Україна" (центр - Рівне, райхскомісар - Еріх Кох).

 

-Зона військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині - Донецька), Ворошиловградська (нині - Луганська) області). У цих районах вищим територіальним органом влади оголошено Вермахт.

 

-Кримський півострів номінально перебував під цивільним управлінням як складова частина Райхскомісаріату, але фактично під військовим як ближній тил Вермахту в 1941-1942 та 1944 рр.

 

-Закарпаття ще з березня 1939 року входило до складу Угорщини під назвою "Підкарпатська територія" з центром у м.Ужгород.

 

Нацистський «новий порядок» означав для місцевого населення терор та голод.

 

Для ліквідації євреїв, циган та комуністів нацисти створили спеціальні підрозділи із членів СС та гестапо - айнзацгрупи. Українці не підлягали негайному винищенню, але політика расової сегрегації та геноциду також зачепила їх. З'явилися крамниці, ресторани «лише для німців», у містах відводили для них цілі житлові масиви. Киянам заборонили селитися на Печерську та деяких інших районах міста... Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції. Тож у листопаді 1941 року на таємній нараді у Східній Пруссії він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні.  Федір Пігідо-Правобережний згадував: «Зима прийшла сувора, холодна. В містах хліба не було. Приділ хліба лише в Києві - сто грамів на день якоїсь суміші просяного борошна з лушпинами - не давав можливості підтримувати життя. М'яса і товщу, звичайно, населення не одержувало; купувати ж на чорному ринку мали можливість лише спекулянти. Починалось так зване «мішочництво», починалось масове вимирання інтелігенції». 

 

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців. Через це Україна зазнала великих людських і матеріальних втрат. Зокрема, на її території загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, із них цивільного населення  –    близько 5 млн. жінок, старих, дітей. 2,2 мільйона українців було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини. 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Великих людських втрат зазнав за часи Другої світової війни Донецький регіон. За переписом 1939 року на території нашої області мешкало 3,1 млн осіб. На 1 грудня 1943 року населення становило близько 1,577 млн. мешканців. тобто скоротилося на 1,5 млн. осіб.

 

Зокрема, за часи нацистської окупації на території Донецької області функціонувало 47 таборів радянської військовополонених. Через погані умови утримання смертність серед військовополонених була надзвичайно високою.

 

Протягом 1941-1942 років було знищено 25 133 осіб– більше третини довоєнної чисельності мешканців Донеччини єврейської національності.

 

Під час Другої світової війни остарбайтерами стали понад  252 239 донеччан, або 8% від населення області у 1939 році.

 

Тому цього дня 22 червня вшануймо пам’ять всіх, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні!